Огляд нормативної та спеціальної літератури з питань обліку прострочених кредитів та методів боротьби з ними.

123456

Проблемам розвитку банківського кредитування присвячено праці вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема: Е. Долана, О. Заруби, С. Ілляшенка, О. Кириченка, І. Лютого, Ю. Масленченкова, М. Пуховкіної, П. Роуза, К. Садвокасова та інших. Проте проблема розвитку банківського кредитування на сучасному етапі розвитку банківської системи України залишається актуальною і потребує нових розробок.

1)За визначенням Примостки Л.О., проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики [1].

І він стверджує, що про виникнення труднощів у позичальника свідчать однакові факти:

1) припинення контактів з працівниками банку;

2) подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються;

3) несприятливі зміни цін на акції позичальника;

4) наявність чистих збитків протягом одного, або декількох звітних періодів;

5) негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних та залучених коштів, ділової активності;

6) відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувались при видачі кредиту;

7) різкі зміни залишків на рахунках клієнта, які не очікувались та не пояснені.

Таку інформацію дістають з фінансових звітів, контактів з позичальником, внутрішніх та ринкових джерел інформації. Ринкові джерела інформації є найціннішими, оскільки дають змогу передбачити негативний розвиток подій і вжити заходів щодо їх упередження [1].

2) На думку Дмитренка М.Г., проблемний кредит – це кредит, за яким своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилася вартість забезпечення, виникають обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення кредиту [2].

Він запевняє, що до внутрішніх (мікроекономічних) чинників впливу на величину проблемних кредитів відносять:

1) використання вищим керівництвом стратегічних і тактичних методів планування і управління діяльністю банку і відповідно переслідування (контроль) стратегічних або тактичних інтересів;

2) кваліфікація персоналу банку і застосовувана система перепідготовки кадрів:

3) ступінь комплексності й ефективність використовуваних методів моніторингу кредитів;

4) рівень узгодженості (чіткість координації) дій функціональних підрозділів банку в процесі стягнення ПППЗ.( Прострочена поточна позичкова заборгованість)

3) Згідно до вимог Положення «Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 6 липня 2007 року N 248, кожен банк зобов’язаний розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника. Ці документи повинні подаватися на вимогу уповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики.



Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку. Таким чином для надання кредиту банк повинен визначити кредитоспроможність

позичальника на підставі затвердженої методики оцінки його фінансового стану.

4) О. Кириченко вважає, що в процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. У випадку кризового стану в економіці, керівництво банку має розглянути всі альтернативи повернення коштів, хоча б часткового. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні. За наявності достатнього забезпечення, реалізація права на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу.

5) О. Заруба в своїх працях описує, що для ефективної роботи банку доцільним є створення спе ціалізованого підрозділу по роботі з проблемними активами. При необхідності формується також мережа дочірніх і «неза лежних» підприємств, жорстко контрольованих банком і ви користовуваних для вирішення конкретних задач боротьби з простроченими кредитами.

У своїй діяльності підрозділ по роботі з проблемними активами (чи підрозділ проблемних активів — ППА) повинен керуватися чинним законодавством, нормативними актами Національного банку України, статутом, рішеннями правлін ня, іншими нормативними документами банку і положенням про підрозділ. Варто спеціально підкреслити, що мова йде про роботу винятково легальними методами, що строго відпові дають вимогам законодавства.


5825345868635358.html
5825365245780714.html
    PR.RU™